У школі моя мама викладала уроки музичної літератури та сольфеджіо. На перших вона розповідала біографії та історії видатних композиторів. Ми слухали їхні твори на платівках і ходили до філармонії, щоби послухати їх у виконанні оркестру. Тоді я не замислювалася над гендерним питанням: чому всі, кого ми вивчаємо, виключно чоловіки? Це дивувало, тому що навколо мене було багато вчительок-музикантів, та й сама я писала музичні твори для шкільної збірки. І навіть у цьому тексті програма правопису підкреслила слово «вчительок», запропонувавши натомість «вчителів». Це свідчить, що в нас досі є проблеми…
Історично так склалось, що раніше жінок часто навчали гри на музичних інструментах та вокалу, але публічні виступи вважалися вульгарними. А складання власних творів взагалі не було «жіночою справою». Донедавна жінки навіть навчалися за іншою програмою в консерваторіях і здебільшого демонстрували свої таланти в сімейному колі, розважаючи чоловіка та дітей.
Гендерне питання жінок висвітлюється в багатьох виданнях: від «Guardian» до «NME». Щоби зрозуміти важливість питання, пропоную цікавий факт із «музичної» статистики. Нещодавнє дослідження найкращих оркестрів світу показало, що лише п’ять відсотків музики, яка звучить на їхніх концертах, написана жінками. Студенти консерваторій зараз створюють петиції на предмет включення в музичну програму творів жінок-композиторів (і знов підкреслення:-)
Я пропоную не дуже занурюватись у проблематику і все ж таки ознайомитись із найбільш культовими представниками епохи серед жінок. Щоби бути композиторками та виступати, більшості з них усе ж таки треба було мати доступ до інструментів та якісного навчання. Саме тому багато таких жінок були дружинами або сестрами відомих композиторів. Почнемо з найдавнішого середньовіччя та імені, яке асоціюється з першою жінкою музикантом:
Hildegard von Bingen (1098–1179)
Хільдегарда Бінгенська
Хільдегарда була німецькою монахинею. Вона навіть керувала Чернечим орденом, досі вважається дуже вправною та відомою цілителькою. З дитинства вона бачила видіння, тому містика завжди була частиною її життя. Свої марева вона відтворювала в поезії та музиці. Загалом вона створила 77 музичних творів, які представляли собою монодичні церковні співи на власні латинські неримовані вірші і вирізнялися незвичайною протяжністю.
Багато теоретиків описують її як дуже допитливу, розумну і вольову жінку, яка досягла неймовірного інтелектуального рівня. Вона стала найвідомішою жінкою свого часу саме завдяки таланту та багатогранності. «Я складала та співала прості пісні, прославляючи Бога і святих, хоча ніколи не вчилася ні нотної грамоти, ні співу…»
Francesca Caccini (1587–1640)
Франческа Каччіні
Вважається, що роботи Франчески Каччіні належать її батькові, великому композитору епохи Відродження Джуліо Каччіні. Франческа стала однією із найвпливовіших композиторок Європи. На жаль, її музичних творів збереглося дуже мало. Частину можна знайти в багатьох записаних збірниках італійського бароко. Композиторка, співачка, лютнистка, поетеса й педагогиня — вона вважається першою італійською жінкою, яка успішно поставила оперу «La liberazione di Ruggiero» у 1625 році.
Франческа Каччіні написала 32 пісні та не менше 16 сценічних творів до драм Мікеланджело Буонарроті (молодшого), а також написала музику для двору та літургійних постановок. Франческа служила при дворі Медічі як композиторка, співачка, музична педагогиня. У свій час вона була найбільш оплачуваною музиканткою.
Barbara Strozzi (1619–77)
Барбара Строцці
Одна з найвідоміших співачок Венеції 17 століття Барбара Строцці також була автором восьми томів драматичної вокальної музики.
Вона, ймовірно, була незаконнонародженою дочкою служниці та освіченого драматурга та лібретиста Джуліо Строцці. Барбара була його «улюбленицею». Він заохочував її до написання та виконання творів, заснувавши для цього свою «Accademia degli Unisoni».
Хроматичні напруги, експресивні лінії й довгі віртуозні пробіжки характеризують стиль Барбари Строцці, чия яскравість відбивається в її власних вокальних здібностях.
Louise Farrenc (1804–75)
Луїза Фарренк
18 доступних записів, присвячених музиці Луїзи Фарренк, є свідченням якості її мистецтва. Вона, безперечно, перша відома композиторка Франції 19 століття, а також впливова виконавиця та професорка Паризької консерваторії.
Луїза Фарренк брала уроки гри на фортепіано в таких майстрів, як Ігнац Мошелес та Йоганн Непомук Хуммель. Після заміжжя вона перервала навчання, щоби давати концерти зі своїм чоловіком, флейтистом Арістідом Фарренком. Попри виконавчу та композиторську геніальність Луїзи, їй майже десять років платили менше, ніж її колегам-чоловікам. Лише після тріумфальної прем’єри її «Нонету для духових та струнних», у якій узяв участь скрипаль Йозеф Йоахім, вона почала вимагати рівної оплати та отримала її.
Серед найбільш популярних творів Луїзи Фарренк два фортепіанні квінтети, чарівне та оригінальне фортепіанне тріо з кларнетом та флейтою, духовий секстет та амбітний нонет. Вона також написала кілька симфоній, третю з яких один критик назвав «сильним та енергійним твором».
Fanny Mendelssohn (1805–47)
Фанні Мендельсон
Сестра композитора Фелікса Мендельсона, Фанні написала понад 460 творів, у тому числі фортепіанне тріо та кілька збірок п’єс та пісень для фортепіано. Спочатку низка її робіт була опублікована під ім’ям Фелікса. Її фортепіанні твори були часто написані в стилі пісень і називались «Пісня без слів». Цей стиль твору був успішно розроблений Феліксом, хоча дехто стверджує, що Фанні передувала йому в цьому жанрі.
Варто лише послухати «Струнний квартет Фанні Мендельсон», щоби зрозуміти, наскільки вогненний талант був втрачений через її ранню смерть. Вона та її знаменитий брат Фелікс вивчали композицію в Карла Фрідріха Цельтера, який вважав її особливою дитиною й порівнював мало не з Бахом.
Загалом вона написала 460 творів, найпопулярніші з яких «Фортепіанне тріо ре-бемоль», «Квартет мі-бемоль», «Соната для фортепіано соль-мінор», вишукані пісні та фортепіанний цикл «Das Jahr».
Продовжуючи розмірковування про роль жінки у світовій музиці і особливо в класичній школі, я зрозуміла, що їх не сприймали серйозно не тільки як композиторок, але і виконання музики не так вже і отримувало схвалення аж до 20-го сторіччя. Наприклад, першим у світі оркестром, який найняв жінок-музикантів, був оркестр Королівського залу в Лондоні. До 1913 року жінки грали в жіночих оркестрах, перший з яких був заснований Мері Вурм в 1898 в Берліні. А перша жінка диригент з’явилась лише на початку 20-го сторіччя, і не можна сказати, що її дуже поважали у той час.
Якось один радянський (звичайно ж) диригент сказав: «Суть професії диригента – сила. Сутність жінки – слабкість», тим самим запевняючи нездатність жінки керувати оркестром, а ще один (з тієї ж країни) сказав: «Чоловіки часто мають меншу сексуальну енергію і можуть більше зосередитися на музиці. Мила дівчина на подіумі може змусити думки прямувати до чогось іншого…» Але, на щастя, поступово ця тенденція змінюється, і ми все більше бачимо новин на кшталт: «У 2021 році вперше в історії на всесвітньо відомому Байройтському фестивалі в Німеччині диригувала жінка. І нею була українка Оксана Линів».
Але повернемось до наших головних героїнь у класичній музиці.
Clara Schumann (1819-1896)
Клара Шуман
Дружина Роберта Шумана та одна з найвидатніших піаністок свого часу, Клара зробила 61-річну концертну кар'єру. Її батько Фрідріх Вік навчив її вигадувати музику, і вона написала свій «Концерт для фортепіано з оркестром» у віці 14 років.
«Клара створила серію невеликих творів, які демонструють музичну та ніжну винахідливість, якої вона ніколи не досягала раніше. Але мати дітей і чоловіка, який завжди живе у царстві уяви, не поєднується з написанням музики», — так писав Роберт Шуман, людина, яка водночас надихала та перешкоджала творчій кар’єрі своєї дружини-піаністки, яка ще мала виховувати вісьмох дітей.
З 1853 року, у подружжя Шуманів зав’язалася тісна професійна та особиста дружба з композитором Йоганнесом Брамсом, яку Клара підтримувала після смерті чоловіка в 1856 році. Вона редагувала зібране видання творів свого чоловіка (опубліковане 1881–1893). Її власні твори включають твори для оркестру (серед них фортепіанний концерт), камерну музику, пісні та багато характерних п’єс для фортепіано соло.
Amy Beach (1867-1944)
Емі Біч
Коли Емі Біч виповнився рік, вона могла співати понад 40 пісень. У п'ять років вона складала в голові твори для фортепіано (без інструменту), а в сім років дала свій перший публічний концерт на музику Шопена. Цей приголомшливий музичний інтелект Біч зберігався в підлітковому віці, хоча спочатку його стримали батьки, а потім чоловік. Після одруження з доктором Генрі Бічем у 1885 році чоловік заохочував її обмежити свою виконавчу кар’єру лише одним благодійним концертом на рік. Вона стала писати музику, але, оскільки Генрі не схвалював її навчання з учителем, їй довелося вчитися самій.
Її «Меса мі-бемоль мажор» була першим твором, створеним жінкою, який коли-небудь виконувало Товариство Генделя і Гайдна (американський хор і камерний оркестр базований в Бостоні, один з найстаріших музичних колективів США), а Бостонський симфонічний оркестр виконав прем’єру її «Гельської симфонії» та «Фортепіанного концерту» з самою Біч як солісткою. Біч також написала багато камерних творів і пісень, дві з яких («Екстаз» і «Рік навесні») розійшлися тисячами примірників і дали їй прибуток на все життя. Після смерті чоловіка в 1910 році вона вирушила в концертне турне по Європі, але була змушена повернутися через початок Першої світової війни. Після цього вона проводила зиму, гастролюючи по США, і літо, пишучи у своєму маєтку в Нью-Гемпширі, поки не пішла на пенсію в Нью-Йорк у 1940 році.
Стефанія Туркевич (1898-1977)
Стефанія Туркевич-Лук'янович — це перша українська професійна жінка-композитор. Вона народилася у Львові у 1898 році у родині священника. Почала навчатися вона у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка, але згодом продовжила вдосконалювати свій талант у Празі, Відні та Берліні, де, зокрема, навчалася у Арнольда Шенберга і Франца Шрекера. У 1925 році Стефанія вийшла заміж за українського художника-дизайнера Роберта Лісовського.
Згодом вона повернулися до Львова, була професоркою Львівської консерваторії, піаністкою-акомпаніаторкою у місцевій опері та на радіо. Восени 1939 р. після радянської окупації Західної України короткий час працювала корепетитором-концертмейстром у Львівському оперному театрі, а потім була змушена покинути країну разом зі своєю родиною. Вона виїхала спочатку до Відня, згодом — до Англії. Ще до війни вона була автором симфонії, опери для дітей, численних вокальних та інструментальних композицій. Твори Стефанії Туркевич-Лукіянович написані загалом у поміркованому модерністському стилі, поєднуючи традиційну тональну музику з елементами неокласицизму, неоромантизму, експресіонізму та інколи серіалізму.
Rebecca Clarke (1886-1979)
Ребекка Кларк
Кларк, яка народилася в Харроу (Лондон), найбільше відома своєю камерною музикою для альта, яку вона написала для себе та виключно для жіночих камерних ансамблів, у яких вона грала. На її твори, включно з «Сонатою для альта», відчутно вплинули кілька напрямів класичної музики 20-го століття , зокрема імпресіонізм Клода Дебюссі. Кларк знала багатьох провідних композиторів того часу, включаючи Равеля, з яким її творчість порівнювали.
Її раннє життя було продиктоване контролюючим і часто жорстоким батьком, який, як вона розповіла у своїх пізніх мемуарах, постійно бив своїх дітей за незначні правопорушення, такі як обгризання нігтів. Він забрав Кларк з Королівської музичної академії після того, як її вчитель гармонії зробив їй пропозицію, а пізніше вигнав її з родинного дому, змусивши Кларк покинути Королівський музичний коледж, де вона була першою ученицею Чарльза Стенфорда. Вона заробляла на життя як професійна альтистка, а в 1912 році стала однією з шести перших жінок-музикант, які грали в професійному оркестрі, коли Генрі Вуд прийняв її до свого оркестру «Queen’s Hall». Найбільший композиторський успіх Кларк прийшов під час її перебування в США, коли її «Соната для альта» була написана для Беркширського фестивалю музичного конкурсу в 1919 році в Америці, пов’язана з сонатою Ернста Блоха. Меценат фестивалю зрештою назвала Блоха переможцем, але дала Кларк її перше замовлення. Коли в 1939 році почалася Друга світова війна, Кларк опинилася в США, де вона була змушена жити зі своїми братами. Відчайдушно прагнучи незалежності, у 1942 році вона взяла на себе роль гувернантки, і цей крок став кінцем її композиторської кар’єри.
Lili Boulanger (1893-1918)
Лілі Буланже
Талант Буланже проявився у дворічному віці, коли Габріель Форе виявив, що у неї ідеальний тембр. Батьки заохочували її до музичної освіти. У віці 19 років вона отримала композиційну премію «Prix de Rome» за «Фауста та Олену», ставши першою жінкою-композитором, яка отримала цю нагороду. Зробивши це, вона здобула собі поїздку лауреата на віллу Медічі в столиці Італії та виграла контракт із видавництвом «Ricordi». Погане здоров’я переслідувало коротке життя Буланже: бронхіальна пневмонія в дитинстві, ймовірно, призвела до хвороби Крона. Але вона була амбітною, феноменально обдарованою та сповненою рішучості залишити свій слід в музичній історії. Її музика демонструє тонкий оригінальний стиль, схильність до пікантних кольорів та атмосфери, чуття до постановки тексту. Усі ці грані особливо яскраво висвітлюються в приголомшливому «Vielle prière bouddhique», сміливому «Псалмі XXIV» та прекрасному циклі пісень «Clarières dans le ciel».
На жаль, вона трагічно загинула молодою. На її честь названо астероїд 1181 «Ліліт».