Коли одного лебедя з пари вбивають, то обовʼзково має загинути й другий — говорить повірʼя. Це символ безумовного кохання, метафора краси душі та наскрізний мотив народно-романтичної небилиці «Вавилон ХХ». Цей фільм, створений Іваном Миколайчуком на основі роману Василя Земляка «Лебедина зграя», вважається одним з найяскравіших прикладів українського поетичного кіно. Худрада кіностудії Довженка визначила, що жанр фільму сягає народного фольклору, але попри тісний звʼязок з бувальщиною автори стрічки зобразили персонажів «Вавилону ХХ» абсолютно реальними, хоч і події, зображені у фільмі, відбувались майже сторіччя тому.
Я переглядала цю стрічку разів 5, але щоразу віднаходила для себе нові сенси. «Вавилон ХХ» входить до когорти кіно, де важливішою за сюжет є атмосфера, створена за допомогою деталей. Серед них вагоме місце займають костюми персонажів, котрі складають мозаїку вираження і враження. Їх я і спробую розібрати.
«Суть не в тому, аби скоріше пройти завітну дорогу. А в тому, щоб якомога більше побачити на цій дорозі, о»
Фабіан — сільський філософ-трунар, найрозумніша людина у Вавилоні. Завше готовий вислухати й допомогти, філософ незмінно одягнений у сірий костюм, капелюх та окуляри. Змінюється його образ лиш у виключні, потойбічні моменти,до таких належить час усамітнення з героїнею Мальвою. Тоді філософ змінює звичну одіж на білу довгу сорочку, його волосся — розпущене, а окуляри зникають.
Першотвір «Лебедина зграя» оповідає про перші кроки більшовицької колективізації в українському селі. Символічно, що Фабіан губить свої окуляри якраз перед фінальним збором комуни, яка на той час однозначно встановила свою владу в Вавилоні. Коли до філософової хати заходять більшовики, Фабіан також знімає окуляри, хоч без них й мало що бачить. Цим самим демонструє: тут його зір, а отже, і розум, не дуже потрібні. Аби зрозуміти цей тонкий натяк, достатньо пригадати фразу, сказану героєм на початку стрічки: «Окуляри загубив.. А який ж я філософ без окулярів?.. Який ж філософ без очей? Філософ має бачити, мислити і созерцать світ».
А більшовиків нема чого бачити, а тим більше — по-справжньому думати, говорячи з ними.
«Малі діти не дають спати, а великі — жити»
Брати Данько і Лукʼян — парубки, що жадають оженитися, але змушені доглядати за хворою матірʼю. Та це не заважає їм завзято гоцати на вечорницях, зваблюючи дівчат. На танці молодший Данько i старший Лукʼян одягають сорочки, на котрих вишиті тварини. У Данька на грудях красуються два невеликих півня блакитного кольору, в Лукʼяна — один червоний кінь, що займає ледь не всю фронтальну частину сорочки. Кольористика та обрані хлопцями символи збігаються з їхніми характерами.
Данько — поступливий, спокійний та уважний, як і блакитний колір на його сорочці, що символізує гармонію та вразливість.
Повна протилежність — Лукʼян. Він, як і заповідає кінь-символ, – витривалий, швидкий та повен сил. Говорячи про колір, варто згадати, що червоний вважається найбільш емоційно насиченим відтінком, що, з одного боку, символізує пристрасть та життєву силу, з іншого — війну та кров. Тому не дивно, що саме Лукʼян вкінці виявляє бажання вбити раніше близьку йому людину. А кого саме — дізнаєтесь, коли переглянете стрічку.
Одіж, в яку котру хлопці вбираються, йдучи на вечорниці чи «в люди», кардинально відрізняється від тої, що носять вдома. На Данькові та Лукʼянові незмінно довгі нічні сорочки: будь це глупа темінь, коли вони шукають батьковий спадок, чи пізній обід. Хлопці в наче дитячих сорочечках, звісивши ноги через ворота, заграють до юних дівчат і чекають, поки прийде сусідка й допоможе їм скупатися. Одяг створює промовистий контраст із зовнішністю парубків, мовби зосереджуючи увагу на інфатильності персонажів.
«Це неправда, Клим Іванович. Я не хвойда. Не хвойда я»
Мальва — жінка, що захоплює власною волелюбністю, ексцентричністю і, як і квітка, в честь якої названа, яскравістю. Наче приманка для чоловіків, вона завше в колі уваги. Особливо до неї залицяється Лукʼян, мовби відчуває внутрішній стержень Мальви, котрий вона виражає в тому числі і в одязі, що не надто схожий на той, що носять інші жительки села. Її сорочки незмінно рясно вишиті, спідниці — рябі й заквітчані.
Навіть опісля смерті свого чоловіка, будучи у жалобі, Мальва обирає речі хоч і чорні, але ошатні: хутка з бахромою, пишна спідниця, на котрій видно квітковий узор.
Колір чистоти й невинності, білий, Мальва одягає лише тричі за стрічку. Вперше — у напів-реальному, напів-магічному танці з Фабіаном, до котрого впродовж усього фільму лине її серце. Обоє в час цього магічного обряду обʼєднання душ максимально відверті. Вдруге Мальва у білій, схожій на нічну, сорочці з відвертим вирізом, — перед вступом до комуни. Це час піднесення й нової закоханості жінки: до серця їй припав кучерявий «удень — сировар, уночі — поет» Володя. Перед зустріччю з ним Мальва відчиняє вікно своєї хати, наче вікно у нове життя, бере легку шаль з незмінно квітковим узором, й біжить кружляти на конях по полю з сироваром-поетом.
Втретє у білій вишитій сорочці Мальва у фіналі фільму. Одяг дає зрозуміти, кого попри перипетії обрала жінка в якості свого супутника.
Гарно було написано у якомусь документі, що «Вавилон ХХ» — фільм про дуже далеке дитинство українського народу. Стрічка, строкато зображуючи сцени з народного побуту, припідносить сенси між рядками, ховаючи їх у символах, розгадувати котрі можна невтомно.