Сім років тому мені сказали, що є три кити, на яких стоїть українська електронна сцена: «Closer», «Rhythm Buro» та «Схема». На той час це дійсно було так, хоча згодом фокус змінився. З усіма трьома я встиг познайомитись особисто, але саме останній кит назавжди перевернув моє уявлення про музику та вечірки догори дриґом.
Я переїхав до Києва у 2014 році. «Схема» почалась того ж року (але я про це ще не знав). Це були малі вечірки на гаражах «для своїх», які започаткував діджей Слава Лєпшеєв. У травні 2015 ми з друзями проводили (тоді ще) святкові вихідні та коли досягли певного ступіня алкогольного опʼяніння, вирішили шукати пригод. Хтось нагадав, що сьогодні проходить якась «Схема», слава про яку вже потихеньку розповзлася містом. Поїхали на івент ми хто у чому (наприклад, я – у помаранчовому спортивному костюмі «Адідас»), жорсткого дрес-коду на противагу усьому нічному життю Києва там ніколи не було. Івент проходив на третьому поверсі «Клоузеру», який тоді був довгою бетонною залою. За діджеєм висіли напівпрозорі полотна, на які проєктувались рухомі дивакуваті геометричні фігури. Тоді я взагалі не був у контексті електронної музики, та, звісно, не в контексті української електронної сцени, але знаходитись на івенті було цікаво. Ми пили, танцювали і просто гарно проводили час.
Наступна «Схема» вже була за планом, вона була під Гаванським мостом у скейт-парку з аналогічною назвою. Виявилось, що кожна «Схема» мала абсолютно різну візуальну концепцію. Організатори співпрацювали із «BlckBox» – світловиками, що втілювали нову ідею світла для кожного івенту. Під мостом пройшло декілька «Схем». На одній були довгі схрещені лампи, на іншій – більш складна концепція. Команда архітекторів розробила проєкцію, яка повторювала контур простору під мостом і заповнювала простір всередині контуру проєкціями. Одночасно з цим додаткова камера знімала діджея та виводила видозмінену і ледь впізнавану картинку на стіну. Не знаю, чи є сенс додавати, наскільки незвично було бачити продакшн такого рівня на андеграундній вечірці під мостом?
З тих пір «Схема» стала асоціюватися в мене з якісними вечірками та близькими друзями. Це був привід зібратися, напитися коньяку з колою (про інші «увєсєлітєльние» допінги я тоді ще не знав) і гарно проводити час, чергуючи танці з посиденьками на берегу Дніпра за теплими розмовами. Декілька наступних років «Схема» для мене класично починатиметься зі зборів друзів у швейній мастерні моєї сестри, виборі чудернацьких рейв-луків та урочистим викликом «бусіка», щоб вмістити всю гучну компанію.
Невтомно працюючи для української аудиторії, «Схема» встигла сильно нашуміти в Європі. Чому? Бо фактично це був справжній канонічний рейв, а такі рейви залишились у 90-х та еволюціонували у фестивалі, клуби та інші майданчики. Проте відчуття свободи, яке тобі дає рейв, дуже важко повторити в іншому форматі. Це про масштаб, про максимальну різноманітність натовпу (за віковими, стилістичними, соціальними якостями), а також про легкий присмак «незаконності». Звісно, нічого незаконного у цьому не було, але коли ти дізнаєшся про наступний івент від друзів або від скромного анонсу у «Фейсбуці», їдеш на якусь неочевидну індастріальну локацію, то по тілу встигає пробігтися зграя приємних сирот, наче ти учасник якогось таїнства. До речі, це відчуття свободи постійно культивувалось організаторами як щось сокровенне. На «Схемі» ніколи не заклеювали камери, що вже давно стало модним (але у переважній більшості безглуздим) ярликом на вечірках. Ні, фейс-контроль, звісно, був, але тебе могли не пустити на захід, якщо ти був у стані сильного алкогольного або наркотичного спʼяніння. До того ж «Схема» завжди була для всіх. На відміну від відомих закладів, де діють нікому не відомі правила входу: «Ми пропагуємо вільний простір для самовираження, але ти нам не підходиш, тому що ти трохи інший».
Те, що зробила «Схема» з українською електронною сценою, неможливо переоцінити. Саме цей рейв зробив зріз нашої аудиторії та чітко дав зрозуміти, що ми готові і до більш експериментальних привозів у «Клоузері» та до власного «Берхайну» у столиці. Можливо, якби не ця вечірка, ми би і досі ходили у гіпотетичний «Хліб» чи «Сінема клаб» та їздили у Берлін за чимось маштабнішим. Роками пізніше успіх «Схеми» та її масштаб спонукали до появи стихійних вечірок та рейвів (все ж хочеться написати «рейвів»), проте наздогнати феномен саме цього рейву було вже неможливо. На івенти потихеньку почали підтягуватися натовпи іноземців, а британський «I-D Magazine» у квітні 2016 взагалі привіз цілу команду знімати ролик про захід. Під час вечірки на території культурного центру «IZONE» снували оператори, знімали людей та розмовляли з деякими. Як і більшість відвідувачів, я шукав прикольні кислотні речі, тож був у оверсайз салатовій сітці. Як пізніше стало ясно, команда робила підводку до тієї частини ролику, де показували наш безкрайній секонд-хенд на «Лісовій», тож мене запитали, де я взяв такий одяг. Підозрюю, що «моя власна вечірка» була вже в повному розпалі, тому питання я не зрозумів і просто сказав: «Ну, мы в этом пришли…».
Одного бажання просто зробити вечірку (ба навіть просто заробити на вечірці) недостатьно, щоб вечірка дійсно вийшла легендарною. Я вірю, що одним із головних пунктів, через який «Схема» досягла того рівня, – це щирість всіх, хто приклав руку до її створення. Саме через це якість вечірки, яку ми отримували на виході, була неймовірно високою. Це про постійну еволюцію, постійний пошук нових форм: як візуальних, так і аудіо, це про постійний рух. Друга важлива складова - повна свобода у виборі простору та його переосмисленні. З клубом складніше: в клубі, грубо кажучи, є 4 стіни, які ти використовуєш роками. «Схема» мала весь Київ та сміливо поринала у нові локації та брала з них максимум. Вся «Схема» – це вдалий соціальний експеримент із залученням найцікавіших локальних діджеїв та продюсерів, візуальних артистів та архітекторів, фотографів (це були найактуальніші андеграундові фотографи своїх років, фотозвіт з кожного івенту можна подивитись на офіційному сайті проєкту) та звісно вдячної та відкритої до будь-яких експериментів аудиторії.
В рамках постійного «руху» та «еволюції» саунд «Схеми» пішов далеко. Почалися привози гучних світових (але все ж андеграундних) імен (N.M.O., Container, M.E.S.H., Ernestas Sadau) та акцент змістився на експерементальну, складну та неочевидну електронну музику. З одного боку, ти плюс-мінус розумів, чого чекати на «Схемі», але з іншого, ти йшов в упевненості, що тебе здивують, навіть якщо твій смак вибагливий і зробити це складно. Українські музиканти, тим не менш, ніколи не були філерами між «привозами». Тож якщо обирати один мікс, яким би я описав явище «Схеми» в принципі, я, не вагаючись, обрав би сет українця Voin Oruwu у червні 2017. Транс, техно, трайбл, хвилюючі східні мелодії та тендітні невловими мелодії – все це можна відчути навіть слухаючи запис (я вже мовчу про відчуття, які можна було отримати у живому режимі).
До речі, якось я привів на «Схему» друга, який працював у державному міністерстві та був на той час далекий від нічного життя. Той івент вже проходив у великому павільйоні кіностудії Довженка і для мене (два роки спостерігаючи за тим, як росте Схема, як змінюються майданчики і шалено росте аудиторія) зайти у цей гігантський павільон було доволі логічно і природно. А от мій друг не був готовий побачити як мінімум 2000 людей, несамовите світло, наелектризоване повітря – і все це без будь-якого візуально помітного у місті промо. Він ще декілька разів перепитав мене: «Тобто це не рекламували на радіо, телебаченні, у СМІ? Люди просто прийшли, бо самі знали де і коли?». – «Так».
З тих пір ріст «Схеми» неможливо було зупинити. Вона, як дикий організм, знаходила нові форми, еволюціонувала та ставала все більш масштабною. Тож майже ніхто не здивувався, що наступну «Схему», проводили в колаборації з «Boiler Room». Причому організатори «Бойлеру» самі запропонували «Схемі» такий формат, з чого органічно виплила ідея зробити виключно український каст і використати новий майданчик для просування української електроніки та культури. Згодом організатори возили шоукейс українського рейву у Львів, Мілан, Варшаву, Вильнюс, Лейпциг, Нью-Йорк, та, звісно, у Берлін.
Останній фізичний експеримент, який кияни та гості столиці мали змогу пережити, – це «Схема», що вперше принесла формат денного рейву в Україну (останній не фізичний проєкт «Схеми» – це резиденство на британському радіо «NTS», де зараз виходять мікси резидентів вечірки). Формат доволі експериментальний, але Слава Лєпшеєв вирішив ризикнути. Івент пройшов на тій же території кіностудії Довженка, але у дворі. Вечірка вийшла доволі резонансна, тому людей було в рази менше, ніж зазвичай. Можу висловити свій превеликий жаль усім, хто знехтував заходом. По-перше, це все одно було круто і не схоже на жодний івент, що проходив у Києві. Люди приходили з малими дітьми та бігали на борщ з пюре у «Пузату Хату» (окей, можливо це робив тільки я). По-друге, ніхто не знав, що це буде остання «Схема» на наступні роки.
Попри те, що «Схема» вже підкорила всі мислимі та немислимі вершини, я певен: вона знайде ще багато нових життєздатних форм. Світ величезний, а ідеї у культурному просторі безкінечні. Коли Україна повернеться до мирного життя, «Схема» ще засвітиться, закружиться та здивує. Я знаю, що цього чекають тисячі людей. Десь у недрах моєї електронної скриньки досі лежить early bird квиток на «Схему» 24.10.2020, яка не відбулась через пандемію (така доля спіткала і «Схему» 09.04.2022 через повномасштабне вторгнення сусіда-агресора). У листі з інформацією про перенесення написано: «Ми вдячні кожному, хто придбав квиток і зберігає його, за підтримку і терпіння. Усі білети будуть чинними на наступну дату. Щойно буде змога, ми проведемо повноцінну «Схему»: без масок, без обмежень, з величезним натовпом. Сподіваємося, що ви дочекаєтеся разом з нами». Обовʼязково дочекаємось.