«Хто сказав, що мистецтво можна споживати, лише дивлячись на нього? Хто сказав, що людина не може стати частиною мистецтва?» — питав український дизайнер Федір Возіанов, відомий своїм конструктивним підходом до створення речей. Своїх клієнтів Федір одягає у картини Малевича — супрематичні «Хрест», «Коло» та «Квадрат» здатні перетворитись з полотна на сукню, пальто чи спідницю. І це не єдиний український дизайнер, що надихається роботами митців — безліч інших українських брендів переносять картини на на светри, хустки, сорочки та світшоти.

Колаж, що поєднує мінімалістичну чорну сукню від VOZIANOV із зображенням роботи Казимира Малевича “Чорний хрест”. На зображенні сукня з відкритою спиною.

Тенденція колаборації між модою і мистецтвом не нова — особливо широкого поширення вона набула в перші десятиріччя ХХ сторіччя. Причин у цього явища декілька. По-перше, художники зрозуміли, наскільки сильний провокативний потенціал в одягу — з його допомогою можна легко створити неповторний візуальний образ власної особистості. По-друге, саме з допомогою моди можна було донести художні мотиви до тих, хто не надто захоплений висококультурними пластами.

Вальтер Беньямін, німецький критик і філософ, вважав, що мистецтво та мода, рухаючись різними дорогами, поєднують один і той же аспект буття, але різними способами.

Але дизайнери та художники невтомно намагаються зміксувати моду й мистецтво воєдино. Наприклад, батько Кутюру Чарльз Фредерік Уорт боровся за те, аби його сукні називали творами мистецтва, а не одягом. Також кутюрʼє вимагав, щоб його рід зайнятості прирівняли до професії художника. На заваді амбіціям Уорта стала індустріалізація — поки Чарльз майстерно вишивав витіювато-витончені сукні, вони стали нікому не потрібні: люди вимагали зручних простих речей, що не сковуватимуть рухів. А кутюрні сукні — повна протилежність. 

Колаж із зображенням Чарльза Фредеріка Уорта, одного з перших відомих модельєрів, та його двох розкішних суконь з багатим оздобленням і драпіруванням.

Та не варто вважати, що відтоді й досі нам в одязі першочергово важлива лише функціональність. Наприклад, американська історикиня Енн Холландер прихильниця думки, що візуальний фактор завжди буде більш важливим, ніж будь-який інший. У своїй книзі «Погляд крізь одяг» вона пише, що людям завжди хотілось нагадувати певні картини — відомі нам образи з образотворчого мистецтва, кінематографу чи реклами. На думку Енн, процес одягання є однією з формою візуального мистецтва, в результаті якого створюється людське «Я», котре ми можемо спостерігати наяву. 

Тому не дивно, що тенденція поєднувати повсякденний одяг з конкретними мистецькими творами завжди актуальна. Українські бренди адаптовують її не лише під потреби споживача, але й під конкретну мету. 

Наприклад, благодійність, як у випадку колаборації брендів трикотажного одягу RITO та 91LAB з фондом родини Приймаченко. Відсоток з продажу колекції буде перераховано на будівництво нового музею мисткині. Ескізи речей дизайнерка Альона Пікуль розпочала розробляти ще на початку березня, коли музей Марії Приймаченко в Іванкові був зруйнованим російськими військовими.

Модель у білому светрі з чорною графікою, натхненною картиною Марії Приймаченко “Чорний звір”. На фоні — урбаністичний пейзаж.

Бренд ETNODIM переслідує ціль зберегти й поширити роботи «творців культурної картини України» як це роблять у музеях. Цьому присвячена величезна колекція-проєкт, в рамках якої представлені вишивані сукні, що натхненні роботами відомих і не дуже українських художників: Іван Приходько, Ганна Собачко-Шостак, Олександра Екстер й чимало інших.

Жінка у сукні з геометричним орнаментом у синіх, червоних і чорних тонах. Поруч — картина Олександри Екстер.

Схожу мету — «популяризувати мистецтво серед наших метушливих міст» — має бренд хусток з натурального шовку ZITKANI. Засновники хочуть нагадати, що місце мистецтва не лише в картинних галереях — воно невідʼємна частина нашого життя. З допомогою власної продукції ZITKANI пропагують думку, що «життя і є мистецтвом», а їхні вироби — одна з можливостей, що допоможе підкреслити цей факт.

Якщо вищенаведені приклади репрезентують мистецтво творців здебільшого минулих сторіч, то український бренд OVERALL працює з сучасними художниками — зображає їхні роботи на унісекс-комбінезонах, піджаках й піжамах. OVERALL отримав дозвіл на використання картин і виплачуватиме митцям роялті з продажу одягу. Це — прекрасний приклад того як мода може розрекламувати мистецтво (та навпаки).

Чоловік у комбінезоні з художнім принтом стоїть поруч із бюстом і картинами в творчій студії. На правій стороні — картина “Художник і модель” Василя Цаголова.

Схожий кейс був у дизайнера Іва Сен-Лорана з художником Пітом Мондріаном: його картини кутюрʼє переніс на сукню прямого крою. Всі були вражені цим поєднанням: журнали писали про річ як про «сукню завтрашнього дня», а мистецтво Мондріана стало набагато дорожчим.

Колаж, що включає культову сукню Yves Saint Laurent із графічним дизайном, натхненним картиною Піта Мондріана “Композиція з червоним, синім і жовтим”. Ліворуч — модель у сукні на червоному фоні, посередині — сукня на моделі біля дверей, праворуч — оригінальна картина Мондріана.

Тож, відповідаючи на згадане на початку запитання Федора Возіанова, маю однозначну відповідь: мистецтво не лише можна, але й треба одягати. Це не просто красиво. Тандем моди й мистецтва на тілі робить людину частиною роману між модою і мистецтвом, який заснований на взаємних повазі й захопленні.